Записки кирпатого Мефістофеля

«Записки кирпатого Мефістофеля» Володимира Винниченка – один із найсильніших романів у його творчості. Цей текст є зразком експериментаторського мислення письменника. Вперше "Записки" були надруковані на початку 1917 року. В романі порушуються теми перелюбства, розлучення, життя на віру, визнання легального права опіки над дітьми, аборт, він також звертається до деяких основних проблем людського існування, розмірковує над значенням правди, значенням любові та подружжя, конфліктом поміж розумом та ірраціональністю, які мають суттєве значення для усіх поколінь. Цей роман, мабуть, найбільш «читабельний» з цього жанру у Винниченка. Гостроцікаві сюжетні лінії, що сходяться на постаті егоцентричного героя ― колишнього революціонера, хитрого адвоката, знавця людських душ; наскрізний психологічний аналіз, внутрішні монологи-саморозкриття героя, відверті діалоги, наскрізний «київський» фон подій ― все це робить роман непересічним художнім явищем, цікавим і сьогодні. Вагомість творчих здобутків письменника визначили ще його сучасники, розцінюючи митця як репрезентанта української літератури початку ХХ ст. Роман включено до списку «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою».