Повість про санаторійну зону

М. Хвильовий у повісті показав, що розгул жорстокості, жахи громадянської війни не минули безслідно для духовного здоров'я народу, нації. Колишні революціонери, будівничі нового життя стають «зайвими людьми», відчуваючи прірву між своїми ідеалами й реальною дійсністю, їх шлях невизначений, їхні долі понівечені. За словами С. Павличко, М. Хвильовий «здійснює власний психологічний аналіз епохи та свого героя, дійшовши невтішного висновку: обоє невиліковні.» М. Наєнко з цього приводу зазначає: «Санаторійна зона — це спроба епічного погляду не на окреме звиродніння вчорашніх «муралів революції», а на загальне божевілля комуністичної системи і людини в ній.» У повісті можна виокремити такі теми: самотності, туги, смутку, незадоволеності життям.